Напикінці січня учні 11 класу Роздільнянської ЗОШ № 3, разом з вчителем історії А.О. Просянюком, переглянули відео «День незалежності. Григорій Піпський» з циклу документальних фільмів «Нескорені» (виробництво телеканалу СТБ, 2016 рік).
Особливість цього фільму полягає в тому, що, на відміну від інших, він показує нам трагедію молодого покоління, яке постало на захист незалежної Української Народної Республіки від більшовицької Червоної гвардії, через долю одного з учасників тих подій – Григорія Піпського. Григорій народився у 1898 році в с. Мальговичі Перемишлянського повіту Королівства Галичини та Володимирії, яке тоді знаходилось у складі Австро-Угорської імперії (нині – Підкарпатське воєводство Польщі). Він ріс в українсько-польській родині: батько був українцем, а мати – полячкою. Почуття справедливості у Григорія виявлялось з малечку.
Ще на початку Першої світової війни, коли Російська імператорська армія зайняла частину Галичини, молодий юнак вступився за сусідського дідуся над яким знущалися «освободители». За це Григорія мало не розстріляли. Все закінчилось імітацією розстрілу та глузуванням солдат над малим. 1 вересня 1917 року майбутній крутянець був зарахований до 2 класу Другої Київської Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського товариства. Навчання восени 1917 року для Григорія минало паралельно з участю у політичних подіях, які відбувались у Києві. Він був свідком проголошення III Універсалу Центральної Ради.
У січні 1918 року Григорій був одним з тих молодих гімназистів, які самостійно вирішили підставити своє молоде плече тим невеликим військовим підрозділам незалежної УНР, які намагались чинити опір червоній орді. Після того, як Григорій з іншими студентами потрапили у червоногвардійській полон під станцією Крути (Ніжинській повіт, Чернігівська губернія), більшовики вирішили їх розстріляти. Перед розстрілом юнак першим почав спів українського національного славня «Ще не вмерла Україна», які підхопили інші молоді герої. Так обірвалося життя 20-річного юнака, який поклав свою душу й тіло за нашу свободу. Лише 19 березня 1918 року тіла крутянців поховали на Аскольдовій могилі у визволеному від більшовиків Києві. Але 1934 року представники радянської влади знесли могили героїв, перетворивши некрополь на парк. Якби не намагались радянські пропагандисти затьмарити пам’ять про крутянців, вона живе і буде жити серед тих людей, які вважають себе частиною незалежної України.
Артем Просянюк, вчитель історії Роздільнянської ЗОШ № 3.
